На південний захід від Кельменців біля самого Дністра є се-ло Коновка. Назву свою воно дістало від дерев'яного відра-ко-новки. А було це, кажуть так: багато років тому жив один чоло-вік, ім'я якого тепер, на жаль, ніхто не може згадати.

    На деякій відстані від його хатини проходила дорога, що вела на Вороновицю і дальше на схід через Дністер. Нею люди возили різну кладь туди й назад. На обочині тої дороги була невеличка криничка, яка давала прохолодну воду подорожнім. А під дере-вом, що росло біля кринички, вони відпочивали.

    Щоб вода в криничні не висихала, а дерево росло, чоловік той все своє життя чистив її дно з джерельцем. А, що був він до того ще й добрий майстер і мав золоті руки, то зробив навіть дерев'яне відерце або коновку, як його в нас називають, і залишив біля кринички, щоб подорожнім було зручніше черпати воду з неї. Як відомо в ті давні часи залізних відер не було. То чоловік той ро-бив дерев'яні відра-коновки і міняв їх коло кринички у проїжд-жих на муку, сало, сіль.

    Слава про криничку з коновкою та про чоловіка, який міняв коновки, далеко розійшлася навкруги. Якщо, було, подорожній питає подорожнього: «Де б це спрагу вгамувати?», той відповідав: «Та їдьмо до тої кринички з коновкою. Там води нап'ємося та й виміняєм" собі по коновці».

    Дехто з подорожніх, які облюбували це. місце поселялись, бі-ля того чоловіка і собі. Незабаром тут виросло село яке назвали, «Коновкою».