Мрії безтурботного дитинства. Навіяні кінофільмами про мужніх мандрівників, вони
повністю захоплювали дитчу уяву. З ними лягали спати, з ними просинались.
Мандри небезпечними джунглями, плавання по безкраїх океанах чи сплав на дерев’яному плоті найбільшими річками...

  Зараз мені вже за сорок, і можна сказати що тільки тепер почали здійснюватись
мрії мого дитинства.

   Ще з весни точились розмови про сплав Дністром. У всіх такі ж вогники в очах як у дитинстві. Із захопленням обговорювали все що стосувалось такої експедиції: на чому, з чим та куди.
  Час спливав. Все ближче довгоочікувана відпустка, а отже і запланований похід.
Заздалегіть був придбаний вініловий човен, весла, помпа, транспортний рюкзак.
В цьому човні йтимемо у двох – я, та мій син, Руслан.
Другий екіпаж мав підготуватись так само. Готувались досить відповідально, як нам здавалось.
Знайдені в інтернеті топографічні карти та вид з космосу Googlя, роздруковано та розкладено по файликах для захисту від намокання. Списки необхідних речей і так далі.
Разом з тим все менше залишалось серйозно налаштованих справді йти Дністром. Ну й нехай.
 Третім, що не змінив свого наміру, був Богдан Атаман.
Потрібен був четвертий учасник. Я розумію, коли людині щось несподівано пропонують,
то вона одразу автоматично відмовляється. Але ж ми пропонували не гребінці з вібромасажером купити, а подорож. І мати з собою достатньо було лиш сто гривень, бо сорядженням (намет, спальний мішок, рюкзак) ми забезпечували.
Нарешті вмовили одного, напередодні старту. Після завершення експедиції він мало не при кожній зустрічі нам дякував за те що ми його вмовили на таку подоріж. Але я забігаю наперед. І так:

Сплав Дністром. Учасники експедиції.